Андрій БОГДАНОВИЧ про контрольні пункти на Донбасі

Голова громадської організації «Фундація.101» Андрій БОГДАНОВИЧ взяв участь в ефірі на телеканалі «NewsOne» та розповів про проблеми на контрольних пунктах у Донецькій області.

Інформація була надана в рамках реалізації моніторингового проекту «Прифронтова інспекція».

У нас в студії голова громадської організації «Фундація.101» та керівник проекту «Прифронтова інспекція» Андрій Богданович. Я вас вітаю, пане Андрію. За останні тижні що змінилося в зоні розмежування, я маю на увазі в перетині лінії фронту?

В цілому, наша організація моніторить контрольні пункти в’їзду-виїзду «Зайцеве» і «Новотроїцьке» в Донецькій області. Проект триває з вересня 2015 року, коли ми почали моніторить «Зайцеве». Пізніше з листопаду ми почали так само моніторить контрольний пункт «Новотроїцьке». Наші монітори знаходяться на місці повний робочий день контрольного пункту — з ранку до вечора, спостерігаючи як прикордонники та фіскальна служба спілкуються з людьми, наскільки ввічливо, фіксують порушення, якщо вони є, і збирають всю інформацію. Потім ми реагуємо за цією інформацією, або надсилаємо скарги до Прикордонної служби, Міноборони, Фіскальної служби, або всю інформацію фіксуємо і потім публікуємо.

А про які порушення йдеться? На що скаржаться люди?

Найбільше скарг від людей на великі черги. Це проблема типова для обох контрольних пунктів, які ми моніторимо. Протягом 2015 року з шести контрольних пунктів, які були передбачені, більшу частину часу працювали тільки ці два — «Зайцеве» і «Новотроїцьке». Зрозуміло, що всі люди з Донецької і Луганської областей, які хотіли перетнути лінію розмежування, їхали через ці два пункти. Відповідно, навантаження були на ці два пункти, тому і черги були великі. Інколи люди могли чекати 5-7 годин або навіть залишатися на наступний день, тобто чекаючи майже добу. Логістичні центри мали частково цю проблему вирішити, оскільки більшість людей, виїжджаючих з окупованої території на контрольовану, їхали за продуктами харчування, знімати пенсії, які виплачує Україна, і після цього поверталися назад на непідконтрольну територію. А логістичні центри, побудовані Донецькою адміністрацією, це, по суті, ринок, де люди могли придбати продукти харчування, де стояли банкомати. Вони розташовані в так званій «сірій» зоні, тобто між нульовим блокпостом, який знаходиться безпосередньо на лінії розмежування, та контрольним пунктом в’їзду-виїзду. Наприклад, на «Зайцевому» досить велика відстань між «нульовкою» та КПВВ — близько 30 км, і посередині розташований логістичний центр. На «Новотроїцькому» логістичний центр знаходиться ближче до контрольного пункту. І, відповідно, люди мали б потрапляти на ці логістичні центри, купувати продукти харчування і повертати назад, не перетинаючи контрольні пункти. Тому на контрольні пункти мало бути менше навантаження, адже менша кількість людей безпосередньо перетинала б його. Але логістичні центри не вирішують покладених на них завдань, тому мають місце великі черги на контрольних пунктах.

Другий тип скарг на те, що інколи співробітники перевіряючих органів не ввічливо спілкуються з людьми, досить грубо. Інколи буває навіть таке, що людина могла не сподобатися співробітнику, і він відправляє її в кінець черги. Бувало і таке. Але все залежить від безпосередніх виконавців на місцях. Адже, скажімо, якщо говорити про «Новотроїцьке», та зміна прикордонників і фіскалів, яка працює там зараз, виконує свої обов’язки спокійно і нормально. А якщо говорити про «Зайцево», та зміна, як там зараз, працює досить не професійно, грубо поводить себе з людьми. Це виглядає дуже контрастно у порівнянні з тими прикордонниками та фіскалами, які працювали на цьому контрольному пункті у вересні, в яких все було дуже чітко і злагоджено.

Можливо, потрібно якесь навчання?

Можливо, навчання якесь і потрібно. Але кожна зміна на КПВВ працює близько року. Наприклад, у зміни, яка завершила свою роботу в вересні, ми засікали час, перевірка одного автомобіля займала менше хвилини. Ті, що зараз працюють, набагато довше перевіряють. Інколи трапляються дуже неприємні випадки. Наприклад, в кінці минулого року, в грудні, ми зафіксували такий епізод, коли людина перетинала контрольний пункт, поставила автомобіль на узбіччі і відійшла по своїх справах, а в цей час підійшов один із прикордонників, побачивши, що машина стоїть на узбіччі, а водія нема місці, порізав на авто шини.

Це була особиста помста чи, може, нерви так здають у людей?

Невідомо. Складно сказати, чому він це зробив. Коли повернувся господар автомобіля, він викликав співробітників поліції, але до того часу, як вони приїхали, цей прикордонник змусив господаря машини погрозами відмовитися від якихось претензій. Зрозуміло, людина відмовилася від своїх претензій. Вже після того, як ми надсилали скарги в Міністерство оборони, Прикордонну службу, нам надійшла відповідь, що оскільки людина відмовилась від будь-яких претензій, то й конфлікту, по суті, не було. У мене всі ці відповіді є з собою. Досить неприємні ситуації трапляються. Через два-три дні, після того, як ми направили скарги по цій ситуації, порізали намет наших спостерігачів. Це відбулося вночі, ми не знаємо, хто це зробив. Але ми вважаємо, що це може бути пов’язано.

Пане Андрію, хочу спитати наступне: які перестороги бувають ще на пунктах пропуску? Окрім того, що доводиться чекати годинами або прикордонники поводяться неадекватно. Що ще чатує на простих людей?

За правилами перетину контрольних пунктів ще є така норма, що якщо з окупованої території вивозять неповнолітню дитину, то випускають з неконтрольованої території на контрольовану з одним із батьків. Оскільки там неконтрольована територія, є певна загроза, тому створено такі умови. Проте, аби повернутися на непідконтрольну територію, необхідні або обидва батьки, або довіреність від того з батьків, хто відсутній.

А чому така колізія виникла?

Ні, насправді це правильно. Неконтрольована територія вона все ж таки більш небезпечна. І має бути можливість просто вивезти дитину на контрольовану територію, де нема небезпеки. А ось щоб повернутися назад, повернутися в більш небезпечну зону, треба згода обох батьків. Це, в принципі, правильно. Проте багато людей про цю норму не знає, і, як я раніше сказав, що більшість людей їздить просто за продуктами харчування, інколи мати з дитиною виїжджає по своїх справах, а потім, намагаючись повернутися, подібна вимога стає сюрпризом.

І яким чином тоді вирішуються такі питання? Чекають на приїзд батька або мати?

По суті, так. Або треба чекати, поки хтось з них приїде, або поки не з’явиться довіреність від одного з батьків, а це можливо, якщо один з батьків приїде на контрольовану територію, бо, зрозуміло, що там немає нотаріусів, які б могли видати документ, який би приймала українська сторона.

Тобто інколи люди можуть чекати по кільканадцять годин в очікуванні одного з батьків?

Саме так. Такі проблеми також бувають. Як можна це було б вирішити, як мінімум, поставити на контрольних пунктах великі інформаційні вивіски або таблички, з яких би людям стало відомо, що для в’їзду на непідконтрольну територію необхідна присутність обох батьків або довіреність від одного з батьків. Проте на разі цього немає.

Скажіть, будь ласка, що ви встигли напрацювати за час своєї роботи? Які рекомендації у вас вже є для влади, щоб покращити цю систему пропуску?

Ми регулярно направляємо рекомендації по тих проблемах, які фіксуємо. Наприклад, ще одна проблема, про яку я сьогодні не сказав, це стосується КПВВ «Новотроїцьке», на якому в «сірій зоні», між нульовим блокпостом і контрольним пунктом, вздовж траси замінована територія. Ще з того моменту, як ця територія не була підконтрольна Україні. Заміноване узбіччя, вздовж якого рухаються люди, позначене певними табличками, які дуже малого розміру — формату А4. Ці таблички встановлені дуже рідко. Зрозуміло, що люди можуть їх не помітити. Вздовж цієї траси відсутні туалети, а в людей є певні фізичні потреби, зокрема після великих черг, вони змушені там зупинятися і спускатися на це узбіччя. І є випадки, коли люди підриваються на цих розтяжках.

Є якісь позначки: протягнута сітка, наприклад?

У тому і справа, що на разі таблички, які є, дуже малого розміру, їх погано видно здалеку. А тим паче не видно, що на них написано. І з цього приводу ми зверталися з листами до Прикордонної служби, Міноборони. Проте у відповідях, які ми отримували, говорили, що це не їхня компетенція. Прикордонники перекладали це на Міністерство оборони. Міноборони перекладало це на прикордонників. І хто врешті-решт має вирішити це питання — не зрозуміло. І на разі ця проблема не вирішена. Ми повторно звертались з листами, але поки все залишається без змін. Логічно, що треба було б встановити і більші таблички, і, можливо, зробити якесь дротове загородження, щоб люди фізично не могли вийти на цю територію або бачили, що це небезпечно.

Якщо перераховувати рекомендації для влади, що це є?

До цього я говорив про проблеми, тому могли скластися враження, що там все погано. Проте є позитивні аспекти. Наприклад, я говорив раніше, що протягом 2015 року працювали лише два контрольних пункти, при тому, що навантаження на них було дуже велике. Зараз відкриваються додаткові. На разі їх працює близько п’яти, якщо я не помиляюся. Відповідно навантаження розподіляється між усіма. Ми писали про це раніше і в штаб АТО, і в Прикордонну службу, і в Збройні сили, і в Комітет Верховної ради по правах людини. І після цього, дійсно, почалися відкриватися інші контрольні пункти. Ми пов’язуємо це з тим, що наші рекомендації так само могли бути враховані. Окрім того, однією з проблем, з якою стикалися люди ще з теплої пори року, була відсутність накриттів від сонцю й дощу. І ми писали про те, що є така проблема, коли люди не мають де відпочити у той час, коли очікують проходження контролю. Але настала холодна пора, і саме в такому ключі ця проблема відпала, однак біля контрольних пунктів від МНС встановили палатки обігріву, де люди можуть відпочити, зігрітись. Таким чином, подібні рекомендації від нас також були враховані. Проте ці палатки обігріву розташовані біля контрольного пункту, а черги розтягуються на два-три кілометри. Відповідно до цього, не всі люди мають можливість користуватися цими наметами для обігріву, тільки ті, хто знаходиться ближче до контрольного пункту. Тому логічно було б встановити ще додаткові палатки або надати можливість тим людям, які далі знаходяться в черзі, попадати в ці намети для обігріву.

Якщо говорити про перспективу, що є ще на часі, де ви бачите ще проблематику? Що ще не вирішено?

Хотілося б, щоб ще вирішили питання з інформаційними табличками по замінуванню території на «Новотроїцькому». Або ж провели розмінування. Навіть останнє було би краще. Це по-перше. По-друге, інформування людей про те, що ті, хто виїжджає з одним з батьків з непідконтрольної території, зможуть повернутися на неконтрольовану територію тільки при наявності обох батьків або довіреності. Тобто щоб проводилася просвітницька робота, щоб доносилася ця інформація. І, звичайно, хотілося б, щоб запрацювали логістичні центри. Бо на разі там дуже мало підприємців, які продають там товари, тому люди не їдуть на ці логістичні центри або не працюють взагалі. Наприклад, на «Новотроїцькому» логістичний центр біля контрольного пункту. Наші спостерігачі постійно фіксують, скільки там знаходиться торгових точок. І останній тиждень там взагалі нема жодного продавця або інколи з’являється один. Звичайно, це пов’язане з холодною температурою, зараз досить холодно. Але й через те, що ніхто не заїжджає на ці логістичні центри. По суті, виходить замкнуте коло. Люди не їдуть туди, тому що там мало товарів. А підприємці не хочуть там продавати, бо туди ніхто не їде. І це, зокрема, пов’язане ще й з тим, що ті люди, хто їде з неконтрольованої території на ці логістичні центри, їх мали б пускати по окремому коридору. Скажімо, вони мали отримувати контрольні талони не такі, як на перетин контрольного пункту, а саме щоб потрапити на логістичні центри. І вони мали б їхати без черги на ці логістичні центри. Проте прикордонники ставлять їх в загальну чергу. І вони, аби потрапити на логістичний центр, мають вистояти таку саму чергу, як і люди, які перетинають контрольний пункт — по 5-7 годин. Зрозуміло, що людині вже немає сенсу, втративши такий час, купувати на логістичному центрі з дуже обмеженим вибором щось, адже простіше перетнути контрольний пункт і придбати все на підконтрольній території. Тому це ще одна проблема, яка вимагає вирішення. Мусимо констатувати, що логістичні центри на даний момент не виконують ту функцію, яка на них покладалася спочатку.